Є таке місце на планеті Земля, де дихається особливо. Особливо легко.

Поїздка до Куби нагадує подорож машиною часу. Як співає про Кубу одна російська рок-виконавиця, “такая красная страна, как наша 20 лет назад”. Як і двадцять років тому в нас, сьогодні на Кубі як ніде більше в світі в повітрі лунає запах трансформації. Здається, що час тут біжить набагато швидше, і кожна мить відчувається гостріше. Остаточність змін стає очевидною і наочною. Тут все говорить про те, що це останні дні тієї Куби, яку ми знаємо з легенд про Комманданте, красивих і вільних жінок та безстрашних чоловіків.

Куба, яку знає світ, невпинно стає міфом. Міфом про можливість Свободи на Землі. Уособленням цього міфу свого часу став легендарний знімок Че Гевари фотографа Альберто Корда. Але, за іронією долі, цей образ перетворив головного революціонера світу в один із найбільш відомих торгових брендів, який приносить “буржуям” мільйонні прибутки. Як і кожен міф, цей став частиною Системи, збагативши її концентрованою енергією оновлення. І, як і кожен міф, розтиражований образ Куби позбавлений нюансів.

Нюанси Куби — у фактурі й барвах вулиць, у ритмі вуличного життя, що іде в такт “Гуантанамери”, у силуетах старих авто, клубах диму від сигар, що перемішується із солоним запахом моря, а головне — в особливо невимушених постатях людей. Ці нюанси вислизають з під важкого ока історії та щомиті невпинно розчиняються в загальному русі до уніфікації. Залишається дещо загальнолюдське, просте й зрозуміле. Але сьогодні на Кубі ще можна вловити тонкий присмак ностальгії за тим, що майже неможливо описати словами, але можна спробувати зупинити в кадрі.

Зараз саме той “вирішальний момент”, коли ще можна махнути рукою живій країні, яка прагнула стати раєм на землі.

!Hasta Siempre, Куба!