«Великий фінал. Останні майстри на сцені»

«Grand Finale. Last Masters on Stage»

«Це почалось декілька років тому, коли ми почали усвідомлювати, що нове покоління польських акторів чомусь не дотягує до таланту старих динозаврів сцени. Можливо, причина полягає у  занадто юному віці акторів, але існує й більш складне пояснення:  індустрія розваг не вимагає від них розвивати у собі сильну всебічну особистість. Їхні старші колеги у розквіті своїх сил мали справу із більш вимогливою публікою і зустрічали більші складнощі на життєвому шляху. Тому вони мусили перевтілюватись у повноцінних персонажів на сцені, залишаючись сильними людьми в житті. 1989 рік зустрів нас не лише кардинальними змінами у політичному житті й історії Польщі, змінились також менталітет і культура.  Процес радикальних змін було розпочато. На щастя чи на жаль, культура наздоганяла сучасність: почалась епоха масового споживання і ринкової економіки, що успадкувала з минулого  неефективне управління та брак ресурсів. Театр втрачав свою політичну та суспільну роль, тому почав шукати засоби існування у суспільстві, яке ним більше не цікавилось. Це змусило театр шукати нові варіанти спілкування із публікою, що більше не хотіла або не могла сприймати старі звичаї. Актори отримали набагато більше можливостей заробити. Художній аспект професії постраждав, внутрішня ієрархія групи розпалася. Командний дух зник разом із професійною етикою. Обличчя актора перетворилось на торговий знак. Також театр припинив бути шляхом до телевізійних екранів та зйомок у рекламі. Група старожилів – близько 70 – ще має деяку силу, але їх кількість зменшується. На сцені досі виступають дев’яносторічні актори, вісімдесятирічні знімаються у кіно, а їхні молодші колеги віком від п’ятдесяти до шістдесяти ще повністю зайняті і затребовані. Багатьом досі вдається тримати високий статус серед поціновувачів театру і користуватись популярністю серед своїх прихильників. Одиниці з них стали культурними символами.Усвідомлення того, що цілий культурний вимір зникає у небуття і вже не знайде продовження у молодому поколінні, змусило мене створити серію документальних фоторобіт, що присвячені зіркам театру похилого віку. Я уникнув постановочних портретів, оскільки супроводжував моделей в різних життєвих ситуаціях. Практично, я наполягав на зйомці всередині театру, зі сцени. Актори, що провели в театрі близько шістдесяти років, втрачали всі примхи старості в цьому середовищі, коли їм дозволяли знову вдихнути важкий запах лаштунків. Я склав список імен і роздобув усю контактну інформацію, що було надзвичайно складно. Зустрічі призначались кільком особам одночасно – так можна було спостерігати їх у різних сценах, поки вони виконували свої ролі. Фотографії будуть використані у два способи. Суворий відбір однієї світлини кожного учасника створить виставку приблизно з 70 знімків. Значно більша кількість – від 3 до 6 фотографій кожної людини – буде опублікована у майбутній книзі. Їх доповнюватимуть анекдоти та приємні байки, що зібрав у ході роботи з цими сильними особистостями. Набір цифрових файлів буде передано на зберігання до Zbigniew Raszewski Theatre Institute, державний орган, що займається документацією театрального життя у Польщі».

Вітольд Крассовський