Ці фотографії – часткова спроба охопити Бразилію. У пошуках сутності такої  величезної країни, я відкрила велику кількість осередків, які утворюють багато «Бразилій».
Деякі бачення співпадають з екзотичним образом барвистої, веселої, багатокультурної країни, але інші дозволяють мені помітити певні тіні, які не можна побачити в світлі дня, і показують мені, що за цією маскою насправді існує сумний, ізольований, багаторічний та болісний досвід. Ця невідома тема — бути на роздоріжжі колонізованого та колонізатора і жити на землі, де існує декілька власників. Як ви припускаєте — де ж ми зможемо встановити свій прапор?

… (Guaraquecaba) В кожному зображенні розкривається моє обличчя. Я маю враження, що я стою перед галереєю автопортретів.
… (Pataxo) Моя тітка збуджена, налякана, плаче: куди їй бігти, якщо тут нема більше лісу, щоб її захистити?
… (Lencois) Безлюдні пустелі — це місця, де нема жодних спогадів; ландшафти-мутанти стирають сліди і створюється уявна пам’ять, пам’ять, побудована на міражах.

Формування уявлення про Латинську Америку через фотографію

У 20-му сторіччі латиноамериканська фотографія була пов’язана із зображенням географії і розвитку її національної індивідуальності. В кожній країні фотографи, завдяки напруженій та неофіційній праці, нескінченно розповідали історії про свої країни, їх завоювання, пейзажі та втрачені землі. Через класичний документальний підхід, як наприклад підхід Мексиканської Школи, соціальне відображення перуанця Мартіна Чамбі, психологічної  глибини чилійця Серхіо Ларрайна, а також безпосередніх зображень Бразильської фотожурналістики у військовій диктатурі, сприйняття бачення завжди було тим, що знаходилось за межами, в повсякденній та відчутній реальності.

Зараз, у 21-му сторіччі, цей досвід відрізняється, питання вже стосується не нескінченного поширення фізичних кордонів, а починає набувати більш суб’єктивного значення. Колективні форми поступаються місцем індивідууму. З глобалізацією, наше дзеркало обертається іншою стороною, тоді як фотографія продовжує бути відображенням, через яке ми шукаємо свою сутність. Роботи Мігеля Ріо Бранко, Клавдії Андухара, Люсіли Кето та Маркоса Лопеса допоможуть нам конкретизувати, якщо не відповіді, то відповідні питання, щоб зрозуміти роль фотографії в формуванні уявлення про Латинську Америку.