Спочатку перед нами постає елегантна дама у вечірній сукні, потім – мати чисельної циганської сім’ї, наступного разу – вона вже безпритульна жінка у брудних штанях, і нарешті – це бізнес-леді із ноутбуком Діта Пепе. Жінка із багатьма обличчями. Дочка, онука, сестра, приятелька багатьох жінок. Мати багатьох дітей. Жінка багатьох чоловіків.
Фотохудожниця, роботи якої викликали майже одностайно позитивну реакцію публіки. У 2001 р. у Німеччині вона отримала премію КОДАК для молодих фотографів, у 2003 – разом зі своїм чоловіком – І місце у категорії Мистецтво на Czech Press Photо, у 2004 році вона стала першою лауреаткою Премії Яромира Функи, що надається молодим чеським фотографам віком до 35 років. Її роботи виставлялися у галереях Чехії та Європи, разом зі своїм чоловіком Петром Грубешом вона внесла свіжі ідеї у розвиток чеської фешн-фотографії.
Інсценовані нею автопортрети подобаються майже усім: традиційним фотографам, концептуальним митцям, широкому загалу. Спочатку вона фотографувалася із жінками різними за віком, суспільним становищем, професією. За допомогою переодягань, перук та макіяжу вона змінювала свою зовнішність та вік, уподібнювалася до жінок, з якими створювала різні пари. Вона фотографувалася у їхніх квартирах та одязі, намагалася до них максимально наблизитися, але при цьому вона ще глибше пізнавала і зображувала себе.
Сама авторка говорить про цей проект так: “На перших фотографіях – люди мого оточення, жінки, які мене чимось захоплювали. Чи то своєю зовнішністю, чи то долею, поглядами, манерами. Гадаю, що усе в житті відносно, я справді могла бути їхньою сестрою або народитися замість них у їхніх родинах. Мене дійсно цікавить їхній стиль життя, цінності і взагалі усе. Завдяки цьому я змогла переосмислити власну систему цінностей.”
У наступному проекті Діта Пепе фотографується із чоловіками, здебільшого друзями та знайомими – чоловіком найкращої подруги, директором школи мистецтв у м. Острава, дядьком, одногрупниками та колегами чоловіка, сусідами, із безпритульним, про якого Петр знімав фільм. Спочатку вона хотіла, щоб її моделі самі визначилися із тим, як вони хочуть бути зображені, але зауваживши одноманітність ідей і палке бажання багатьох із них позувати із нею у ліжку, вона знову взяла режисуру у свої руки.
Тоді як автопортрети із жінками створювалися здебільшого у справжніх вітальнях та дівочих кімнатах, автопортрети із чоловіками знімалися переважно в екстер’єрах. Вони містять чимало промовистих деталей, які відображають суспільний стан, уподобання, смаки та життєві цінності чоловіків та їхніх партнерок, втілених художницею.
Досвід роботи у фешн-фотографії та вузька авторська співпраця із чоловіком Петром Грубешом сприяли посиленню акценту на технічній майстерності фотозйомки, віртуозного поєднання натурального та штучного освітлення, де провідну роль посідає використання виразних кольорів.
У цьому проекті Діта Пепе знову дивує нас своїми перетвореннями, здатністю уподібнюватися до чоловіків, що знаходяться поруч, змінюючи у собі все крім характерних рис власного обличчя. Її фотографії розповідають нам не лише про сучасних чоловіків, але й про неї. Хоча з них ми не довідаємося, як вона виглядає насправді.

Владімір Біргус (Чехія)

директор Інституту художньої фотографії Сілезького університету в Опаві, професор Відділення фотографії факультету кіно и телебачення  Академії виконавчих мистецтв у Празі.